23 серпня 1944 року Бухарест став центром подій, які змінили хід румунської історії. У столиці вибухнуло антифашистське повстання, яке поклало край диктатурі Іона Антонеску. Після цього країна перейшла на бік антигітлерівської коаліції. Це рішення дозволило врятувати десятки тисяч життів і стало символом прагнення румунів до свободи. У цій статті розповімо, як тоді розгорталися події у столиці. Далі на bucharestyes.eu.
Як все починалося
Іон Антонеску обіймав посаду прем’єр-міністра Румунії протягом 1940-1944 років. Фактично він був одноособовим диктатором і під його керівництвом Румунія воювала на боці нацистської Німеччини. Його було призначено прем’єр-міністром королем Каролем ІІ та підтверджено королем Міхаєм І. Однак через чотири роки саме Міхай І вирішив заарештувати Антонеску.
До березня 1944 року радянські війська вже були на півночі Молдови. Ситуація ставала з кожним днем дедалі критичнішою. Король усіляко намагався домовитися з Антонеску про капітуляцію, але диктатор не міг на це піти. У цьому контексті Міхай І вирішив звернутися до опозиційних сил для усунення маршала Іона Антонеску силою. Разом вони побудували детальний план та зібрали війська, щоб зайняти стратегічні пункти у Бухаресті.
23 серпня 1944 року
23 серпня 1944 року Іон Антонеску зустрівся у столиці з королем Міхаєм І. Король детально виклав ситуацію на фронті та ще раз попросив вийти з війни. Антонеску сказав, що відмовляється капітулювати, виправдовуючи це тим, що він «дав Адольфу Гітлеру слово офіцера». Тоді король викликав солдатів, які заарештували диктатора. Після цього 23 серпня перетворилося на національне свято, яке комуністи використовували вже для прославлення свого режиму.
Як далі розвивалися події
Після звільнення та арешту Іона Антонеску країна повністю розірвала зв’язки з державами Осі. Також Румунія оголосила про припинення бойових дій проти союзників і почала війну проти Німеччини.
Важливим наслідком цієї події стало повернення Північної Трансільванії Румунії. Це була територія, яку країна втратила через Віденський диктат 1940 року. Дії румунської армії також дозволили прискорити наступ союзників у напрямку Центральної Європи. У травні 1945 року румунські війська майже до самої Праги.
Далі події розвивалися не дуже райдужно: численні насильства, диверсії та остаточне захоплення комуністами Міністерства внутрішніх справ призвели до того, що король Міхай І оголосив страйк та відмовився від будь-яких контактів з урядом. У 1947 році король Міхай був змушений повністю зректися престолу, а комуністи проголосили Румунську Народну Республіку.
Як радянська влада спотворила цей день
Протягом усього комуністичного періоду назва цього дня зазнавала трансформацій, але подія завжди вважалася визначним комуністичним моментом. Спочатку день називався Національним днем Румунії, а за часів Чаушеску – «Соціально-національно-визвольною, антифашистською та антиімперіалістичною революцією». Офіційна пропаганда подавала цю подію не як ініціативу короля Міхая І, а як тріумф комуністів і радянської влади. 23 серпня стало центральним святом комуністичної Румунії.
Після революції 1989 року ставлення до цього дня змінилося. Головним національним святом став День об’єднання (1 грудня), але 23 серпня залишилося важливою пам’ятною датою у календарі румунів.
Отже, 23 серпня 1944 року у Бухаресті відбувся переломний момент. Ці політичні та військові рішення короля Міхая І змінили напрям руху держави та вплинули на розвиток Другої світової війни. Повстання 23 серпня поклало край диктатурі та відкрило нову, хоч і не менш складну, сторінку румунської історії.