Роль Румунії в Голокості менш відома в країні та у цілому світі, ніж роль нацистів. Однак на територіях, контрольованих Румунією в роки Другої світової війни, у часи військової диктатури Іона Антонеску, було вбито від 280 000 до 380 000 євреїв, а ще 12 000 ромів. У комуністичний період пам’ять про Голокост була майже стерта. Однак у незалежних історичних джерелах все ще можна знайти інформацію про жахливі звірства, скоєні в Бухаресті проти євреїв у січні 1941 року. Докладніше про темну сторінку румунської історії читайте далі на bucharestyes.
Передумови
Євреї вперше згадуються як мешканці Бухареста в 1550 році. Вони відіграли важливу роль у розвитку промисловості та торгівлі міста. Після Першої світової війни Румунія отримала багато нових територій, ставши «Великою Румунією». Її панування на цих територіях міжнародна спільнота зобов’язалася визнавати лише за умови надання Румунією громадянських прав етнічним меншинам. На нових землях, особливо Бессарабії та Буковині, оселилася велика кількість євреїв, які вирізнялися серед решти населення одягом, звичаями та мовою.
У вересні 1940 року Румунію очолив диктатор Іон Антонеску. Від його дискримінаційної політики особливо страждали євреї та цигани. Масове знищення, насамперед єврейського населення, стало невіддільною частиною державної політики.
У січні 1941 року в Бухаресті налічувалося орієнтовно 100 000 євреїв. Під час Другої світової війни єврейські біженці з довколишніх міст збігалися до Бухареста, марно сподіваючись, що в столиці безпечніше. Тут розміщувалися центральні установи румунських євреїв, а ще їхні школи та лікарні.
Утім, Бухарест був не лише осередком єврейських установ, а й центром фашистської «Залізної Гвардії». Між Антонеску й цією ультраправою політичною організацією протягом тривалого часу зростало напруження, що зрештою переросло в насильницький акт. Члени «Залізної Гвардії», які називали себе легіонерами, були незадоволені тим, що диктатор поступово позбавляв їх привілеїв.
Три дні заворушень
21 січня 1941 року «Залізна Гвардія» повстала проти уряду Іона Антонеску. Ця організація завжди була антисемітською, тож під час повстання мішенню легіонерів стали бухарестські євреї, які до того ж не мали жодного захисту від правоохоронців. Ситуацію погіршили родинні зв’язки Антонеску. Легіонери наголошували на тому, що мачуха та колишня дружина диктатора були єврейками. У такий спосіб вони виправдовували свої дії, стверджуючи, що борються проти євреїв як союзників Антонеску.
Євреїв захоплювали в синагогах і посеред вулиць, деяких – за заздалегідь підготовленими списками. Долучався до жахіть розлючений натовп. Деякі містяни грабували, знищували майно євреїв, ґвалтували жінок тощо. Заворушення тривали три дні, під час яких було вбито 127 євреїв (в деяких джерелах вказується, що 125).
Садистська молодь (серед яких були й підлітки) брала участь у тортурах для власного задоволення. Це тривало годинами й навіть днями та ночами. Декого перед розстрілом змушували писати передсмертні записки з метою психологічного тиску. П’ятьох євреїв, серед яких була 5-річна дівчинка, живими вішали на гаках, які використовувалися в бійнях для туш. Їх катували, розрізали животи, витягали нутрощі. На трупах був виявлений напис «кошер». До людей антисеміти ставилися гірше, ніж до худоби.
Жінки-учасниці «Залізної Гвардії» також брали активну участь у тортурах, часто виконуючи найжахливіші з них. У синагогах легіонери грабували вірян, знущалися з них, забирали всі їхні цінності та рвали священні писання. За три дні заворушень 1274 підприємства, магазини, майстерні та будинки були сильно пошкоджені або зруйновані.
Придушення повстання
У дні повстання Антонеску уникав прямої конфронтації з легіонерами, однак організував прибуття до Бухареста солдатів зі 100 танками. Дочекавшись потрібного моменту, Антонеску наказав придушити бунт. Військовим на чолі з генералом Іліє Штефлеа вдалося зробити це за лічені години. Під час цієї операції загинули приблизно 30 військових, а ще 100 отримали поранення. Орієнтовно 200 легіонерів були вбиті. Після розслідування орієнтовно 9000 учасників легіонерського руху були засуджені до ув’язнення.
Хоча жоден із солдатів чи поліцейських Антонеску не брав участі в антисемітських звірствах під час погрому, це не свідчить про людяність диктатора. Через кілька місяців він наказав розпочати значно гірший погром, під час якого були вбиті більш ніж 13 000 євреїв.
Підсумовуючи, погром у січні 1941 року ознаменував одну з найтемніших сторінок в історії Бухареста та Румунії. Трагічна доля єврейської громади – приклад того, якими можуть бути результати політичного екстремізму. Що цікаво, прагнучи розширити обізнаність громадськості, восени 2021 року румунські законодавці прийняли законопроєкт про додавання теми Голокосту до національної шкільної програми. Утім, ультраправий Альянс за румунську єдність, члени якого засідають у парламенті, назвав цю частину історії «незначною темою» та «ідеологічним експериментом».